Тихонова Марина,
Симферополь
Дай, Бог, мне тему для стиха,
Чтобы уверенной рукою
Ложилась за строкой строка,
Что мне подарена Тобою.
Слова, Господь, мне подбери,
Чтобы за сердце задевали,
Людей к Иисусу бы вели,
Глаза на Бога открывали.
Люблю Господа и стараюсь жить так, как Он учит.
Мой девиз: В главноем - единство, во второстепенном - свобода, во всем - любовь!
Член Союза христианских писателей Украины
Любое копирование и распространение работ ТОЛЬКО с
письменного согласования с автором.
Сборник рассказов "Выход есть!" и "Алешкины истории" можно заказать по удобным вам адресам: http://www.bible.org.ru/page.php?id=9
Также вышел сборник рассказов "Открытыми глазами"
В 2014 г. вышли "Сказки старого пруда"
СЛАВА БОГУ!!!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошо описана природа, легко читается. Успехов Вам, Марина!
алла
2007-05-06 02:23:48
Ох,Марин,права ты...Сколько раз музыка снилась.Да какая!И не разу не смогла ,проснувшись,ее записать.Только оставалось что-то неуловимое-прекрасное.Наверное,когда мы спим-то бываем и талантливей,и лучше,никого не обижаем,ничего плохого не говорим?Может, спать побольше да подольше...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
